В пральню, де виконує машина
нелегкий жіночий труд щодня,
принесла поетова дружина
у корзині шмаття для прання.
А між ним —
не зовсім чисту душу,
чи точніше, сіру, як зола,
що, немов напірник із подушки,
з чоловіка власного зняла.
Сорочки, халати, плаття
бальні,
рушники в узорах чарівних —
прийняли без всяких
у приймальні
і дали квитанції за них.
Ще штани валялися в корзині.
З ними також не було проблем.
Ну, а душу
віддали дружині
і сказали:
— Дрантя не перем!
