Хоч і винен я, а ти не винна,
та пощо береш на душу гріх?
Не сорочка я, не скатертина,
не шкарпетки,
хай і з власних ніг.
Ти зняла напірник із подушки,
намочила полотно лляне...
Я тим часом геть чкурну
чимдужки,
щоб таки не випрала
й мене.
Бо і сам купаюсь, умиваюсь
кожний день — а не вряди-годи...
А до того ж,
ліриком вважаюсь,
як говорять — чистої води.
Так, води у мене вистачає!
І, відверто кажучи, чомусь
не саме прання
мене лякає, —
на мотузці висіти боюсь.
