Туман чи кінь?

Лошиця нюхає туман,
З туману пахне їй туманом...
. . . . . . . . . . . .
Перепочинює ріка...
. . . . . . . . . . .
І тупотить з-під лошака
Невидиме туманне кіння.
. . . . . . . . . . . .
І пересріблюеться стан,
Перепоблискують народи...
Микола Вінграновський
Туман чи кінь? Нема дилем.
Пусте — що зорі й місяць тьмяні!
Такий туман, хоч грай конем.
Той на коні, що при тумані.

Перепочинувши, що й ну! —
Лошиця в стлище небокраю
Сама пускає туману,
Туман перепонапускає.

Поглянь і глянь! Скажи й мовчи!
Бо вже лошак за пасовиськом,
Квитком купейним іржучи,
Спішить експресом пасажирським.

Хотів спочатку на літак —
Туман стуманив шлях літанню.
Який не є туман, однак
Його перепонатуманю.