Чому я не гальмую?

Нам світлофори соняхів велично
Освітлювали вранішні двори.
. . . . . . . . . . . . . .
А на вуста сіда медова пара,
Немовби посолодшав раптом світ.
Анатолій Шкуліпа
Мій світлофор — це сонях звичний.
Завівши лірику свою,
Спішу по трасі поетичній.
Сигналу «Стоп» — не визнаю.

Натисну дужче на педалі
Солодких слів, неначе мед,
І, не роздумуючи, далі
Без перешкод лечу вперед.

Бо сонях блимає навпроти
Лише сигналами двома.
Зелене світло в нього й жовте.
А от червоного — нема!