Залізяка

Стовпами Дріт прямує в далину,
Потужний струм в його пульсує жалах
Та от якось озвалась з бур’яну
До нього Залізяка заржавіла:
— Їй-бо, умерти можна від нудьги.
Гей, чуєш, Дроте!
Гудеш, гудеш ти про роботу.
Яка ж робота в тебе? Ги-ги-ги!
На сонці мерехтіти?
Чи бути сідалом для гав?
Якби мені хто право дав —
Трудився б ти у мене зиму й літо!
А то порядку в нас нема:
Усю в районі цім роботу
Я, надриваючись, виконую сама.
Глянь: виступа іржа, як сіль, від поту.

Чудовий дехто має хист:
Про ледарів занадто вже балака,
А сам — немов іржава Залізяка, —
Артист!