Пісок до Скелі шарудить сердито: — І ти, і я — Одна земля. Отож у дружбі нам потрібно жити. Чому ж тобі пошана і хвала, А от мені — здебільшого хула? — Тому, що у житті в нас різні цілі! І об’єднати їх ми зможемо навряд — За вітром ти летіти рад, Покладистість панує у твоєму тілі, А я не та в своїй натурі — Завжди грудьми долаю грізні бурі! Яка-то дружба, як немає спільної мети: Ти хочеш вижить, я — перемогти!
