Корова і Муха

— А щоб ти здохла! Щоб ти провалилась!
Нехай тебе гризуть вовки! —
Отак-то Муха розходилась,
Упавши в зарості густої осоки.
— Кого ти лаєш так несамовито? —
З трави озвався Коник-стрибунець.
— Кого-кого! Корову, хай їй грець!
Не можна через неї жити!
Сама пасеться, хрумкотить траву,
А я лишень на шкіру сіла,
Вона мене хвостом звалила!
Як цю наругу я переживу?
Звичайно, не подумай, друже мій,
Що я не об’єктивна:
Корову я люблю, Корова не противна.
Але пора хвоста відтяти їй!

Ви чуєте, як пащекує гарно?
Прожита хоче трутнем — ще й безкарно!