Друг під грушею

Дереться Павлик на високу грушу.
Тверда кора
Коліна обдира.
Ще й Гриць старається ятрити душу:
— Не вилізеш! Бо руки, брат, слабкі!
На грушу зазіхали й не такі!
А ти учора ще в пісочку грався.
Я так і знав! Зірвався! —
Та Павлик знов до груші підступив.
Настирливість — це половина діла.
Все вище, вище… Стоп! Перепочив,
І знов по стовбуру сорочка забіліла.
— Назад! — горланить Гриць. — Куди б я ліз?!
Звідтіль упасти можна!
Та Павлик вже вгорі, і вниз
Поглянув переможно.
І миттю Гриць становище збагнув:
— Кинь, Павлику! Для друга! Хоч одну!

Такого друга гнати слід:
Не дружба головне для нього —
Стиглий плід.