Завбачливий чоловік

Де шумлять діла базарні,
Ходить Ганна, не дрімає,
Коли бачить — дуже гарні
Чобітки суб’єкт виймає.
Чобітки таки на славу,
По останній шиті моді...
І такі м’які халяви,
Що й роздумувати годі.
— Можна міряти?
— Та прошу!
Міряй, міряй, чорноброва,
Якщо маєш добрі гроші,
А не маєш — будь здорова! —
Відрубала й Ганна грубо:
— А ти здирник добрий, бачу.
Гроші маю, та на шубу,
Можу дати лиш остачу...
— Та не місце тут для торгу!
А тим більше — для примірки. —
Чобітки суб’єкт — у торбу,
Ганну кличе на задвірки.
Що ж, коли вже темні справи,
І в задвірку непогано.
Чобіт лівий, чобіт правий...
Хизуватись будеш, Ганно.
А яка пухка халява,
І підйом якраз по ніжці.
Стала Ганна, ніби пава,
Розпливається в усмішці.
Коли глядь — нема в задвірку
Незнайомця, ані сумки...
(Ой, далась їй ця примірка,
І не скоро вийде з думки!)
В чоботятах елегантних,
Вся в сльозах біжить додому.
— Ой, прокляті спекулянти!.. —
Наливає ложку брому.
Чоловік сміється: — Мила,
Гармидеру ти багато
Безпідставно наробила —
Маєш чоботи безплатно.
Викинь збитки навіть з гадки,
Не здіймай лиху погоду...
Я із сумки витяг «бабки»,
Як читала ти про моду.