Як Пилип
в халепу влип

В надвечір’я, в день погожий
Рвач Пилип із дому зник.
Він без річки жить не може —
Так до неї дуже звик.
Тишком-нишком сіть закинув.
Витяг риби, мабуть, з пуд.
Вправо, вліво оком кинув:
Не засік, бува, хто тут.
Рвач трофеї у торбину
Разом з сіткою запхав.
Хоче брати одежину,
Щоб чкурнути від гріха.
Та у розпачі усівся,
З переляку ледь не вмер:
«Де ж це одяг мій подівся?
Що робитиму тепер?!» —
Недалеко над обривом
Тінь від постаті уздрів.
Із розгону до кропиви,
Наче куля, полетів.
Там просидів з півгодини,
Та не витримав, кричить:
— Спухли ноги, пухне спина!
Тіло геть вогнем горить...
Вже терпіти сил не маю,
Браконьєр я. Визнаю!
Про одне тебе благаю:
Одежину дай мою! —
Нахилив низенько плечі,
Ніби важко захворів...
Дружні голоси малечі
Донеслися з лопухів:
— Одяг, вуйку, ваш у схові.
Нам не треба. Віддамо.
Тільки при одній умові —
Рибінспекцію ждемо!..