Відплата

Байка

Всілася Ворона
На сосні високо.
Мов якась персона,
Водить зверхньо оком.
Тут-як-тут, їй-богу,
З-за кущів Лисиця
Вийшла на дорогу.
Вздріла її птиця.
Але і Кумася
Очі має добрі:
В Гавин бік неслася,
(Знаєм її хобі).
Знову (о, спокуси!)
В неї видно в дзьобі
Превеликий кусень.
— Боже, скільки сиру!? —
Ласо облизалась...
Солодко і щиро
Знизу обізвалась:
— Всенький світ бажає
Чути голосочок,
Що для нас лунає
Мило, як дзвіночок.
Солов’ї не раді
Там, де обізвешся.
Ти, мов на заваді, —
У солісти прешся!
Я ж кажу їм: треба
Навпаки — радіти,
Це ж — дарунок неба,
Щоб таке уміти!
А вони — єхидно:
«Годі вихваляти.
Щось її не видно,
Кинула співати!»
Отакі балачки
Грішно їм прощати —
Ти ж — талант, співачка!..
— На! Бе-р-ри! — щосили
Каркнула солістка,
А Руда завила —
Полетіла звістка:
Впала каменюка
І Кумасю вбила.
Гава їй за трюки
Все-таки помстила.

. . . . . . . . . . .

Що ж, мораль тут строга —
Це таїть не стану:
Всім така дорога,
Хто живе з обману!