Віддяка

Байка

Жив собі Свинар завзятий,
Ось лиш нерви кволі —
Шкодував Свиню тримати
У хліві в неволі.
Відпустив її на простір —
Хай собі пасеться.
А Свиня з хлівчати просто
На город несеться.
Ходить, хрюкає повчально:
— Я тут господиня
І корита, і, звичайно,
Цього... баговиння! —
Вже капусту, вже коноплі
Всенько перерила.
До квасолі, до картоплі
Запускає рило,
Птицю геть з двора ганяє —
Вередує всюди.
Навіть спритний Рекс тікає
Від Свині до буди.
З курника летить тривога:
— Люди, заступіться.
Бо пахабка та безрога
Газди не боїться!.. —
Хоч картина й непотішна,
Але Льоха знає,
Що вона — персона більша,
Як її хазяїн.
Розійшлася не на жарти.
Всі зітхають: «Боже,
Бідний газда від інфаркту
Підвестись не може!..

. . . . . . . . . . . .

Я цю байку адресую
Тим, хто робить шкоду,
Хто пустив Свиню такую
З хліва до городу.