Свояки

У спекотний літній день
Їде Круть не загоряти —
Для дружини і дітей
Диких ягід назбирати.
Спокусився навіть Верть:
— Назбираю тьоті Лілі!..
Буде кошик повен вщерть... —
Тішать зір суниці спілі —
Ще не бачили таких!
І нема в душі досади —
Зранку всі керівники
Подалися на наради.
Та напав на Крутя страх:
Як поглянув на галяву —
Він побачив «Жигуля»,
Що його належить заву.
По-пластунськії у траві
(Бо ж душа втекла у п’ятки)
Далі й далі, ледь живі,
Відступали хлопці задки.
Й знов, наляканий насмерть,
В реп’яхах припав до місця
Поряд Крутя спритно Верть:
Строгий шеф на сонці пікся.
Трохи далі — грізний лик
Гордо виставив бухгалтер,
Кадровик жував шашлик,
Вищі ранги грали в карти.
Випав кіш у нього з рук,
Майже в розпачі шепоче:
— Нас побачили. Каюк!
Місце ж кинули робоче!
— Не журися! Мужнім будь! —
Хитрий Круть його втішає.
Слів своїх потішну суть
Тут поважно викладає:
— Забуваєш про одне —
Про закон, що є в природі:
«Не чіпаєш ти мене —
Зла й тобі чекати годі!»
Тільки треба, Вертю, «ша!»,
Щоб і пес ніде не гавкнув... —
І радіє в них душа,
Як Верхи спішать до «главку».