Звідки пішли сумніви

Раз
апостол Петро
коло райських воріт
зміну одбув
і пішов на обід.

Випив перцівочки перед їдою,
запив свяченою, значить, водою,
а по обіді —
святого винця
задумалось випить
во ім’я творця...

Отак причащався
во славу Всевишнього
і, видно, смикнув-таки трохи лишнього...

Дивиться раптом —
що за мана?! —
була ж на столі пляшка
одна,
а стало — дві...
і скляночки дві...
Тьху!.. Аж наморочиться в голові...

Далі дивиться —
ну й дива! —
бог іде,
а вірніше — два!
І обидва — немов близнята:
точні копії бога-тата!..

Петро кулаком протирає очі,
плечима знизує,та бурмоче:
— Ну й кумедія!.. Ну й кіно!..
Щось, видно,
із богом — не так воно...
Я ж пам’ятаю, як і годиться,
що бог — єдиний,
але — в трьох лицях.
Як же тоді пояснить оце:
два боги на одно лице?!..
Знать, не єдиний,
та й не свята троїця?!
Біс його знає, що воно коїться!..
Чудасія!..
Ну, цирк, та й годі!..
Ой, щось тут пахне брехнею вроді.
І, раз пішлося уже на те,
то бреше, либонь, писання святе.
Бо хай, скажімо, я трохи сп’янів,
та не може брехати ж вино мені —
сказано ж: «Істина у вині!»