Слово про кібернетику

Не балада

Фізики — за,
Лірики — проти...
Рвонулись у бій, осідлавши патетику
(мов не було у них більше роботи), —
засперечалися
про кібернетику.

Може, воно — і не принципово,
та хочу й своє підкинути слово...

Я — з п’ятого лиш на десяте знайомий
з такими речами, як ампери та оми;
крім того, буває, на риму грішу,
дівчатам — ліричні листи пишу,
так що, сказати б,
до певної міри
я — навіть лірик:

А ще як згадаю ліричний гвалт
(хоч він і притих уже нині),
що кібернетика вб’є наповал
душу в людині,
то просто волосся диба встає:
подумайте-но: живу душу уб’є!
Це ж — душогубство!!

І все-таки... все-таки
у мене —
симпатія до кібернетики.

Бо так, бува, думаю па самоті:
як звалиться те нещастя,
то, може, ще якось душі оті
і врятувати вдасться;
та й, може,
у кого душа ота є,
розумна машина її і не вб’є.

Зате уже там, де немає душі,
де і шукать її — годі,
нам кібернетика, товариші,
стане-таки в пригоді.
Вона ж нам — на радість, не на біду.
От навіть приклади наведу...

Наскочиш, бува, мов на кару за гріх,
на такого чинушу,
що звалить, клятий, тебе із ніг,
заставить оббить не один поріг,
вимотає всю душу.

Хоч преспокійно можна
давно
те уладнати діло,
а він тебе крутить
(бодай воно
синім вогнем горіло!).

А дай, щоб машина отут була,
то веселіше б ішли діла:
не заставляла б нас
цілі дні
стовбичити на прийомах —
рішила б одразу:
це — так, це — ні,
і — аревідерче, Рома!

Ні, що yе кажіть ви,
що не пишіть,
а думка моя — незрушна:
краще машина ота без душі,
ніж людина бездушна...

А інший он, бачите,
навпаки —
вирішує все без мороки,
тільки аж свище за ним —
тріски
летять на чотири боки.

Чи от, наприклад, живе один
такий собі штатний, сказати б, чин.
І чинові тому, опріч зарплати,
треба, між іншим, ще й голову мати:
для того, щоб думать, а не для краси
(нічого не вдієш — такі часи!).
А штуки цієї, здається,
нині
ще не дістанеш у магазині.
Навіть посада,
блат,
спекуляція —
тут безпорадні...
От ситуація!..

А якби та на місце отого чину
розумну кібернетичну машину,
то, схоже,
вона щось придумала б гоже,
бо він же — хоч плач — не може!

От і прикиньмо сюди чи туди,
а визнати ми повинні,
що тільки у дурневі
корінь біди,
а не в розумній машині.

Еге ж, кібернетика,
що б не взяли ви, —
скрізь нам розширює перспективи.

От чув
(як брешу — нехай грім поб’є!)
про штуки ще цікавіші:
наче й така вже машина є,
що компонує... вірші.

А прозу безплатну почне —
тоді
ми діждемося із вами,
що й ще зарадить одній біді:
не буде пекти на прісній воді
романів yа кілограми.

А як зіпсується щось там у ній,
щось не туди поверне,
то — прошу:
маєш уже як стій
писання ультрамодерне!..

Так що у мене — страху нема;
я — за прогрес науки,
за кібернетику, зокрема,
підіймаю обидві руки!