Слово про брак

Війну ведемо проти всякого браку,
Громадою нищим халтуру всіляку...
Стара це вже тема, здається. Однак
Ще хочеться слово сказати про брак.


    І

Він міг би путящим службовцем стати,
Але у науку поліз, в кандидати...

Для цього у нього були такі дані:
Характеристики бездоганні,
Що, бач, в інституті був активістом,
Бо виступав із художнім свистом,
Що батько та мати, баба і дід —
Усі без ганчі, усі — як слід.
Словом, був повний анкетний порядок
(І добрі знайомі були на додаток)...

І сів чоловік
Без жалю й каяття
Мозолити зад «на предмет здобуття»...

Штанів продірявив, сердега, сім пар
(Це — жертва його на науки вівтар,
Бо тут, як і всюди, — одне і те ж саме:
Не жертвуєш розумом, — жертвуй штанами!).

То щось «розкавичив», а то — «закавичив»
(Цей метод відомий ретельно він вивчив,
Тому-то, можливо, якоїсь пори,
Дивися, пролізе ще й у доктори).

І маєте: ходить-таки в кандидатах.
Соліднішим став (бо солідна зарплата).
Тепер йому вже наплювать на усе —
Спокійно оту дисертацію ссе...

Отак і не вийшло з людини нічого,
А добрий службовець міг бути із нього!..


    ІІ

І цей міг би корисним бути народу,
Бо сам — декламатор хороший од роду,
Та десь, і колись, і чогось, і якось
Ушкварить промову йому довелось,
А з цього й нещастя усе почалось,

Бо хтось там почув ті гучні баляндраси
І мовив: «Цей може запалювать маси».
А потім — обрали (здається, в профком).
І став хоч малим, але — керівником.
Отут-то уже замолов язиком!..

Пропала людина... Пропала, і всує:
Тут діло потрібне, а він — галасує:
«Вказати!..», «Надати!..», «Підняти!..», «Узяти!..»
З шпаргалки чужі декламує цитати...
А міг би з естради він декламувати!..


    ІІІ

Буває-таки, що подібні натури
Трапляються також і в літературі.
Йому протоколи писати б, здається,
А він — у письменники пнеться, аж дметься.
Аж глядь — уже й опус його видається.

А спробуй скажи йому що не в догоду,
Одразу: «Я словом слугую народу!»
А слово ж те — господи, не доведи! —
Слабкіше од зельтерської води,
За душу не візьме нікого, ніколи...

Ех, ліпше писав би оті протоколи!..

. . . . . . . . . . . . . .

Та годі, бо ще наберуся біди...

До того ж на справу поглянемо так:
Чи дуже вже й винен той капосний брак?
Та має ж причину усяка хвороба!
Ні, зло не у бракові, а в бракоробах.
Вже б’ють їх, здається, а, гляньте, — живі ж...
Про це б говорить, та... закінчився вірш.