Реабілітація Єви

Чудово ж це, що Єва-прапрамати,
Хоч у раю без клопотів жила,
Не побоялась яблуко зірвати
Із древа пізнання добра і зла.

І хай оті у ризах, у сутанах
Її паскудять на усі лади,
Мовляв, превража баба неслухняна
Так довела от людство до біди.

А ми, розумні людські грішні діти,
Їй дякувать за той повинні гріх:
Вона ж дала така нам зрозуміти,
Чого дивак господь би дать не зміг.

Бо ж то безглуздо, зовсім не до речі,
Яким ти боком тут не поверни,
Валить на чесні (ще й жіночі!) плечі
Тягар несправедливої вини.

Ні! Раз уже пішло воно на теє,
То слід вклонитись Єві до землі
І поряд з богоборцем Прометеєм
Її поставить на однім щаблі.

Добра і зла не вміючи збагнути,
Душею вбогі животіли б ми,
І не змогли б ніколи стати люди
Всеможними і справжніми людьми.

Нам не дзвеніли б музика і рима,
І не стрічали б сонця ми щодня
Із радісно відкритими очима,
Захоплені жагою пізнання...

Та всупереч господнім засторогам
Нам Єва знань одкрила джерело
(І ми, до речі, взнали, що ні бога,
Ні Єви, як такої, не було).

Тож сива старість, молодість безвуса
В серцях жагу до пошуку несе,
Бо завше нас під’юджує спокуса
Пізнать усе, збагнути геть усе!

Ми сієм хліб, ми зводимо заводи,
Вночі сідаєм за робочий стіл,
Щоб вирвать таємницю у природи
І знову іншу взяти на приціл!

Нам став доступним таємничий атом,
І глиб морів, і сила блискавиць...
А як багато, як іще багато
На світі є чудових таємниць!

Ми пізнаєм усе, щоб силу мати
Служити чесно правді та добру,
Ми гостримо свій розум, щоб зірвати
З неправди й зла облудну машкару.

Без цього, люди, гей, скажіть, та де вам
Пізнать було б життя в красі усій?!

Хай славиться ж праматір наша — Єва
І невсипущий спокуситель — змій!!