Ода на честь бандури

Ану-бо, Музо, до роботи —
За оду братися пора;
Гадаю, що і ти не проти
Бандурі вигукнуть: «Ур-ра!»

Хоч, може, хтось і ляпне здуру:
«Бандура?! Чи ж не дивина!»
А ми вшануємо бандуру,
Бо заслуговує вона!

Бо споконвіку, бо ж од роду —
В час гожий і в скрутний момент —
Все був на службі у народу
Отой народний інструмент.

Жили із нею у народі
І дума, й пісня, і гопак.
Тож при нагоді у цій оді
Сказати хочемо ще й так:

Хвала вам, арфи і роялі!
І скрипці, звісно, — теж хвала!
В театрі, у концертнім залі
Прописку доля вам дала.

Заслужено в номенклатуру
Ввійшли ви, як би той сказав,
А все ж от:
«Взя-а-ав би я-а-а банду-у-уру-у-у...»
Бандуру б (а не арфу!) взяв!

Ота бандура-чарівниця
Хоч не таке, як ви, цабе,
Бувала теж по загряницях
Й не осоромила себе!

Із берегів Дніпра-Славути
Довкола котиться луна —
Ото бандуру нашу чути,
Дзвенить на всенький світ вона.

І уславляє нашу думу,
І пісню, й танець заодно,
А це тобі — не фунт ізюму...
Отож-то, голубе, й воно!