Бог на весіллі

Як бога виноробства і застілля
Уклінно запросили на весілля,
Він згоду дав.
            Та трохи припізнився.
Зайшов у дім — усяк йому вклонився.
Усадовили. Піднесли одну.
Почулось тут же:
— Богові — штрафну!
Він випив другу чарку прездорову,
А потім наливали знову й знову...
Кругом співали, їли та пили,
Та сороміцькі балачки вели —
Таке, хоч затуляй, бувало, вуха.
А бог? А бог сміявся лиш та слухав,
Та надто пильно починав дивиться,
Як йшла котрась у танець молодиця...
Отак до ночі. Дехто вже й куня.
І заходились пити «на коня»...
На небо Вакху вже б —
            та світ крутивсь довкіл,
Тож бог посунувся під стіл.

Проснувсь аж вранці він, а на лиці —
Самі подряпини й синці.
Тріщала важелезна голова...
Утішив хтось: — Із кожним це бува!..
А Вакх: — О, ні! Не бачив ще такого!
Подумать лиш: споїли бога!
Це вперше, хоч немало на віку
Вина я випив, рому, перваку...

Він похмеливсь мерщій добряче —
І в небі зник,
            щоб грішний люд не бачив,
А то, дивись, ще й засміють якраз...

* * *

Та богу — що? Йому й зловжити можна:
Безсмертний він.
            А декому із нас
Чи ж варт, їй-богу, пить отак безбожно, —
Щоб богу душу віддавать завчас?..