Баран на трибуні

Улітку в тінь під осокори
Зійшлась худоба на загальні збори.
Там виступали Коні, Цап, Воли...
Усі розумну річ вели,
Всі закликали до порядку.
Свиню критикували (зрила грядку),
Гуртом у шори узяли Осла,
Щоб криком не будив села.
Соромила бешкетників Корова...
Аж тут Баран п’яненький просить слова.
Його вмовляти почала Вівця:
— Ти б мовчки слухав до кінця.
Куди ти лізеш? Ще зженуть з трибуни...
Баран: — Та ж бе-емократія тепер! —
Штовхнув Овечку, голову задер —
І, мов примара, до трибуни суне.
А звідти: — Мало нам дають свободи!
Не пройдеш в сад чи на городи:
Наткнешся всюди на паркан!
І як же тільки гірко:
Не пролама ніхто, крім мене, дірки:
Ні Віл, ні Кінь, ані Полкан!..
Ну, як не соромно їм? Дужі,
А до громадських справ байдужі!..

* * *

Гай-гай! І нині в нас не дивина
Почути із трибуни Барана,
Якому дай одну лише свободу:
Робити шкоду.