Вересенево-звірине

У вересневу ненаситну нору
Десь олені ревуть. Гірке, звірине
Щось і в тобі прокинеться неждано.
І не знаходиш цілий місяць місця...

                         сам гукати
Виходиш у бори похмуроброві.
Михайло Клименко
Хоч валер’янку пий чи краплі брому
Цієї ненаситної пори...
У вересні завжди тікаю з дому
В похмуроброві і глухі бори.

В мені щось прокидається звірине,
Руками і ногами рву траву.
І чую, як в душі людське щось гине:
Ізюбрів кличу я на рандеву!

Реву ієрихонською трубою,
На звірів наганяю дикий страх.
Готуючись до ревного двобою,
Гасаю в тих борах на всіх парах.

Збиваю все, що потрапля під ноги,
Мов паротяг важкий, між сосен пру...
Коли б мені ізюбрячі ще роги,
То й не такі б дива були в бору!