Космічна іпохондрія,

або Переливання густі в рідкоту

Ні імена, ні карбів, ані-ні...
Одна протяжність сущого тривання.
Ночей переливання прямо в дні...

Переливання густі в рідкоту...

Та й наповіщо всі ті імена,
Ота уся окремість, неповторність,
Якщо кружля-кружляє вісь земна
І мелють-мелють нещадимі жорна?
Зелений мур довкіл, а з нього хтось кричить...

Там тоне хтось...

Хтось звідкілясь гука мені...
Павло Мовчан
У космосі проносився буран,
На Землю падали метеорити,
І так на мене тиснув дум канкан,
Що не хотілось навіть говорити.

Не до розмов, коли гуде навкруг
Одна протяжність сущого тривання,
Коли, одвічний здійснюючи рух.
Матерія веде переливання.

Переливається скрізь густя в рідкоту,
У максі — міні, радість — у зажуру,
Безсмертя — в Ахіллесову п’яту,
Макулатура — у літературу.

А жорна перемелюють в утиль
І макро й мікро, злото й позументи,
І рушаться без видимих зусиль
Авторитетів дутих монументи.

А Сонце, мов гігантський коровай,
Підсмажує земне створіння кожне...
І хтось гукає:
— Не переливай,
Мовчане, із пустого у порожнє!