Потримав за хвіст

Сто замків з воріт космічних знявши,
Випускаю зорі із-за грат,
І вони всміхаються, узнавши,
Що Павла Поповича я брат.

Сивий всесвіт нашорошив вуха:
Це ж людина йде на повний зріст!
Кинув я па Місяць капелюха,
Потримав Ведмедицю за хвіст.

По Чумацькому Шляху босоніж
Я по стежці зоряній бреду...
Петро Ребро.
    Із збірки «Людяність»
Зорі і ліворуч і праворуч.
Всі гукають: — Гляньте — це ж Ребро!
Був у нас не так давно Попович,
А тепер ось брат його Петро!

А Петро вітань отих не слуха
І бреде босоніж, без калош,
Кинув він на Місяць капелюха,
Почепив на ріжки макінтош.

Пил космічний здувши з макінтоша,
Він побрів Чумацьким Шляхом вглиб,
І на юшку окунців хороших
Наловив Петро в сузір’ї Риб.

Гордо він простує і рукою,
Ставши між небес на повний зріст,
Зірочки знімає, а другою
Він трима Ведмедицю за хвіст.