Райдужне ходіння

Шалевим поясом мене
                в’язала мати,
Щоб я не дригався у люлі...
Та якось вранці крикнула
                    зозуля,
Мене покликала із хати.

І я пішов.
Пішов любити трави,
Чесати їх зелені коси
І спочивати на п’янких
                    отавах,
І пити їх зелені роси.
Зелений листе,
Цвіте мій зелений!
Гаї зелені і зелені гори.
Я сам зелений, бо у серці
                       в мене
Любов зелена,
Як зелене море.
А потім забажалось мені
                    чорного...

І я пішов.
Пішов любити чорні-чорні коси
І цілувать коханок чорні очі.

А потім цвіт прийшов
                до мене білий,
І я пішов...
    Микола Шаповал. З вірша «Райдуга»
    (Збірка «Ліричні роздуми»)
Шалевим поясом мене в’язала мати,
Щоб я не дригався у люлі...
Я ж розв’язався, шмигонув із хати
Й пішов... Пішов на клич зозулі.
А потім забажалося зеленого...
І я пішов, пішов я попід кленами.
Пішов любити листя, роси, трави,
Зелені груші, яблука, отави...
Була любов. Любов була у мене
До всього, що незріле і зелене.
А потім забажалося узорного.
І я пішов, змережив сто чернеток,
А потім забажалось мені чорного...
І я пішов,
Пішов любить брюнеток.
А потім забажалось мені білого.
І я пішов,
Пішов я до крамниці
Придбать паперу — так, як і годиться.
Купив центнер
(А може, трошки більше!).
А потім забажалось мені сірого,
І я пішов...
Пішов писати вірші.