Корова та Жеребець

(Анатолій Косматенко)

Хвоста задерши, мукнувши «Пока!»,
Корова поскакала од Бика,
Бо за Биком життя для неї — чорна ніч, —
За Жеребцем — це інша річ.
Двором побігла аж до другого кінця
І в стайню вскочила вона до Жеребця.
У стайні тій жила Корівонька-душа,
Аж поки в неї народилося... Лоша.
Таке воно чудне, мале — з рогами,
Але і вим’я є й дійки...
                           Ого!..
А Жеребець як заірже та як заб’є ногами,
Подався з стайні... Тільки й бачили його!..

Корівонька ряба двором гасає.
— Не бачили Жеребчика? — у кожного питає.
— Був, кажуть, там, був, кажуть, тут...
Спіймала Жеребця і ну тягти у суд...

Зустрів я парочку тому ось кілька днів,
Тому й завів про це у байці мову —
Він нагадав Жеребчика мені,
Вона — Корову.