Закручені хвости

У повоєння нам, хлоп’ятам,
Рудим, замурзаним, вухатим,
Казали часто баба й мати:
«Не йди в город, у ліс
не йди!»

«Не йди! — лякали хлопців
                                змалку. —
Ти краще дома посиди,
Бо ще зустрінеш там русалку.
Що випливає із води
І хлопців затяга туди».

А ми — ну й неслухняні
                              діти! —
Любили потайки ходити
На озеро і в ліс густий;

Чи випливе русалка звідти,
Чи вискочать з кущів чорти,
В яких закручені хвости.

Чорти всю ніч аж до зорі
Пісні співають соромітні...

Так завелись чорти в селі...
Дівчат красивих похваталп.
Тепер вже хлоп’яки малі
У тих чортів повиростали.
Михайло Литвинець.
    З вірша «Чорти» (збірка «Червоний грім».
    В-во «Молодь», 1966 р.)
Коли я був хлоп’ям вухатим,
Мені не раз казала мати:
«Не йди в город, у ліс не йди!
Чого до лісу швендять змалку!
Ти краще дома посиди,
Бо ще зустрінеш там русалку...»
Я ж не послухав і пішов,
Собі русалку там знайшов.

Сиділи з нею непримітні,
Пісні співали соромітні,
Гасали лісом навмання,
Аж поки в березні чи в квітні,
В русалки, що була бездітна,
Не народилось чортеня.

Я чортеня те хап за вухо.
«Звідкіль, — кажу йому, — псяюхо,
Взялось ти, господи прости!..»
Воно ж кричить: «Старик, пусти!
Я хочу в ліс! Я хочу в балку!
Я хочу теж зустріть русалку!»
Й туди побігло, де чорти,
В яких закручені хвости.