Юрій Кругляк

Закручені хвости

У повоєння нам, хлоп’ятам, Рудим, замурзаним, вухатим, Казали часто баба й мати: «Не йди в город, у ліс не йди!» «Не йди! — лякали хлопців змалку. — Ти краще дома посиди, Бо ще зустрінеш там русалку. Що випливає із води І хлопців затяга туди». А ми — ну й неслухняні діти! — Любили потайки ходити На озеро і в ліс густий; Чи випливе русалка звідти, Чи вискочать з кущів чорти, В яких закручені хвости. Чорти всю ніч аж до зорі Пісні співають соромітні... Так завелись чорти в селі... Дівчат красивих похваталп. Тепер вже хлоп’яки малі У тих чортів повиростали. Михайло Литвинець. З вірша «Чорти» (збірка «Червоний грім». В-во «Молодь», 1966 р.)
Коли я був хлоп’ям вухатим, Мені не раз казала мати: «Не йди в город, у ліс не йди! Чого до лісу швендять змалку! Ти краще дома посиди, Бо ще зустрінеш там русалку...» Я ж не послухав і пішов, Собі русалку там знайшов. Сиділи з нею непримітні, Пісні співали соромітні, Гасали лісом навмання, Аж поки в березні чи в квітні, В русалки, що була бездітна, Не народилось чортеня. Я чортеня те хап за вухо. «Звідкіль, — кажу йому, — псяюхо, Взялось ти, господи прости!..» Воно ж кричить: «Старик, пусти! Я хочу в ліс! Я хочу в балку! Я хочу теж зустріть русалку!» Й туди побігло, де чорти, В яких закручені хвости.