Прогул

Прогул — не сміх...
Аж раптом чую від дубів старих:
«Звали на нас вину — не покарає
Тебе ніхто...»

«А я посвідчу», — сонечко втішає,
Печатку круглу в золото вмочає.
Дмитро Журавський
Пішов автобус мій. За ним не біг.
Чого спішити? Все спокійно зважу.
Прогул — не сміх.
            Та краще знов я ляжу,
Бо ще на пляжі й загоріть не встиг.

Вмостився на піску, сорочку скинув,
Голублять око хвилі голубі.
«Мене карать — не бачу я причини», —
На сонці лежачи, кажу собі.

«А я посвідчу» — сонце обіцяє.
Печатку круглу в золото вмочає.
Але не став директор зволікать.

Дізнавшись про оту мою провину,
З роботи вигнали мене у спину,
Хоч сонце там поставило печать.