Надто балакуча

Слова бряжчали, як металолом.
Я не хотіла їх. Я їх не чула...
По-іншому звучали вже слова
І значення нового набували...
Я надто балакучою була,
Здається, що мене й не зупиняли.
Леся Клименко
Як розійшлась, пустила м’язи в рух.
Аж стрепенулася — і затремтіла.
Слова бряжчали, мов металобрухт,
Немов порожню бочку покотила.

Струмився градом піт з мого чола,
А я ще дужче рвалась у балачку,
Мов залізяччя по землі тягла
Або немазану котила тачку.

Що я робила? Чи була сліпа?
Чого лише не встигла набряжчати!?
Слова були мов борона тупа
Або іржава зламана лопата.

Ні в щасті не розрадять, ні в біді,
Мов прокричала їх кудись у діжку.
Перепочила я лише тоді,
Як до кінця всю дописала книжку.

Але ви не турбуйтеся про те,
Нехай слова не вводять у зажуру.
Якщо в металобрухт їх не здасте,
Охоче візьмуть у макулатуру.