Натхненне мовчання

Я цілу збірку віршів намовчав.
Тарас Федюк
А що як Слово зникне назавжди?
До нього лащусь, бо боюся втрати,
Та вже і загубилися сліди,
Не приманить його і не спіймати.

— І не злякався! — я йому кричу. —
Не буду бігти, наче на пожежу.
Пручаєшся — то я перемовчу,
Без тебе пересиджу, перележу.

Мовчатиму про землю і траву,
Про стіни цегляні і про підлогу,
Про ту стежину дальню польову,
Про вулицю і грунтову дорогу.

Мовчатиму про грушу і вербу,
Про дощ і дощову у небі хмару,
Про воза, про кобилу і гарбу,
Й окремо — про отару і кошару.

Гей, чуєш, Слово, я тебе провчу!
Тож краще повертайсь назад швиденько.
Як напишу лише про що мовчу —
Вже буде віршів збірка чималенька.