Локальне визнання

Ось і наше подвір’я.
Штахети біліють, як зуби.
І жують непомітно вечорову
        м’яку благодать.

Деренчить мотоцикл,
просуваючи носа у хвіртку.

Повзе гарбуз, наставив вуха...
Василь Кібець
Подвір’я батькове. Задуха.
Траву гаряче сонце мне.
Повзе лопух, наставив вуха, —
Зібрався слухати мене.

А небо зводиться високо,
Мов хто плечима підпира.
Колодязя глибоке око
На мене радо позира.

Там вишні, ніби від розпуки,
Перехилилися за гать.
До мене простягають руки,
Немов збираються обнять.

Таке все рідне тут і любе,
Шанують всі мій хвацький хист.
Лише штахетник шкірить зуби,
Точнісінько як пародист.