Лірична катастрофа

Вірш виникає, як стихія,
Тобі на кару й подив...

І вірш тебе про все питає —
Про кожен думки порух,
І він твої слова тримає
На терезах суворих.
Григорій Усач
Вірш виникає, як стихія.
Лише настроїв душу —
Така у мислях веремія,
Мов поїзд з рейок зрушив.

Він липне, наче із уроком,
Все задає питання:
Чи не проспав я ненароком?
Чи був при ділі зрання?

До мене прийде з терезами,
Щоб дослідити далі.
І все, що висловлю словами,
Він покладе на шалі.

Він переміряє суворо
Високість мого духу,
Вагу думок моїх просторих,
І почуттів напругу.

Як з віршами явлюсь до суду,
Що можуть брать фортеці,
Вже переміряним я буду,
Неначе у аптеці.