Чи ти ба! Авжеж! Про це ж і мова... Наяву притичина така, Що пере дружина Бортнякова Поетичну душу Бортняка. Гей, сумне заняття і веселе: То ошпарить з ходу кип’ятком, То намилить шию, то (ой, леле!) Протирати пробує з піском. От концерт! Хлюпочуть під ногами Каламутних істин ручаї... Як душа крутила словесами, Так тепер викручують її. Я в душі не буду оборонцем — Хай не сподівається Бортняк. Сам скажу: За хвіст її й на сонце! Єй же єй, давно пора б отак!
