Все тече, все змінюється

(Роман Кудлик)

...А досі я був нестатечним, 
як ті во?рони, що купаються в снігу, 
хоч, кажуть, їм літ і літ, 
пора б і споважніти.
Я розумів,
           чому вітер 
спить у соснах, як йог.
Комариний вигук «банзай!» 
доводив мене до екстазу.
А от чого я ніяк не міг второпати, 
то це античної премудрості, 
що не можна увійти двічі 
в одну й ту ж воду.
...Але ти так сумно глянула
                                  на мене,
коли ми поверталися на те озеро, 
що я відразу втямив: 
ні, це не те озеро!
Справді ж бо, колись зелений берег 
нині завалено бляшанками, пляшками. 
А замість чистих хвиль
            (озерних тремтливих крил) — 
жирні масні плями.
Де вже там двічі, 
як жодного разу не увійдеш
                                 в таке озеро!
Може, думки мої стали 
ще наївнішими, 
ба навіть примітивнішими, 
але й вони вже не ті, не ті, 
що обпекли мене першого разу, 
коли я думав, що можна
                        двічі прочитати
одні й ті ж вірші.