Жартома про себе

Давно колись, ще в п’ятім класі,
Мене на вірші потягло
І пощастило сіромасі
Поетом стать на все село.

А потім технікум, де світло
Щодня мій ширшав горизонт,
Я знов писав і непомітно
Поетом став на весь район.

І не спинивсь на первопутті,
У серці музу ніс, як стяг.
І вже в медичнім інституті
Масштабу області досяг.

Отак в життя несу й понині
Фонендоскоп свій і перо.
Бува, друкують в «Україні»,
Дає щось «Перець» чи «Дніпро».

І ви не будете винити,
Що доля виткалась така,
Що от не став я знаменитим
Чи й не сягнув середняка.

Байдуже, під яку там мірку
Особу ставить хтось мою,
А я рецепти й віршів збірку
Усім, хто просить, подаю.