Розповідь бабусі Теклі,
як була вона в раю і пеклі

(Курортна усмішка)

Як з курорту прибула
В липні бабка Текля,
Розказала, що була
І в раю, і в пеклі.

— Як прийшла,
        старенький лікар,
Так, немов Петро святий,
Підхопив мене за лікоть
І повів у парк густий:

«Тут живіть і веселіться,
Їжте торти, пийте квас,
А на берег не дивіться —
То, голубко, не для вас».

Роздивилась я навколо:
Справді райськая краса —
Пальми, яблуні, тополі
І безхмарні небеса.

Зажила я без турботи,
Мов богиня, їм і сплю,
Нудно, правда, без роботи,
Соромно, що гав ловлю.

Двадцять днів я там ходила,
Двадцять днів в раю жила,
А якось нечиста сила
Ще й у пекло потягла.

Тож купила я сомбреро,
Облачилася в штани,
І проникнула на берег
В володіння сатани.
Там на площі невеликій
Люду — наче комашні.
Це й зоветься пляжем диким
У космічні наші дні.
І в шумливім тім вігвамі
Ані сісти, ні пройти.
Там нема чортів з рогами,
Люди там — немов чорти:
Прибігають на світанку,
Щоб плацдарм там зайняти,
Без обіду, без сніданку
Смалять спини й животи.
Там опасистих немало.
Глянеш — д’горі дном човни.
На пісок гарячий сало
Так і капає із них.
А були мужі і дами
Худорляві, мов хорти,
Ну, а смажились так само —
Від світань до темноти.
Як на все це надивилась,
Щоб не схуднути зі зла,
Нищечком перехрестилась
І до себе в рай пішла...

Так фортуна влаштувала
Нашій бабці Теклі,
Що за місяць побувала
І в раю, і в пеклі.