Сам себе перехитрив

Був у нашій установі
Поцілуйко Филимон —
Сильний парубок у слові,
Абсолютний чемпіон.

На трибуну вийде, стане,
В губи сам себе лизне,
На президію погляне
І вже потім як почне!..

Все до ладу та до шмиги,
Та все ж правда золота...
Слово честі, другий з книги
Гладко так не прочита.

Тільки рота, шельма клята,
То стуля, то розтуля,
А слова, як чортенята,
Вилітають звідтіля.

Надзвичайна в слові сила
В чоловіка отого.
Шанувала і любила
В нас дирекція його.

Із червоної він дошки
Не зірвавсь за рік і раз,
Мав у премію гармошку,
Мітив ще й на керогаз.

І нагода урочиста
Трапилась йому була:
Фахівців прохали з міста
Для колгоспного села.

...Мітинг.
       Слово від профкому
Поцілуйкові дають
(Фахівцеві — агроному),
Цей розкаже, в чому суть!

Збіг на сцену легко, звично,
На трибуні закріпивсь,
Рішуче й категорично
Як почав, як заходивсь!

— На лани, в степи, на луки!
В путь-дорогу!
В добрий час!
Засівальники науки,
Там чекають вже на нас!..

Ні ячменю, ні пшениці
Не збереш за цим столом,
Як не знищиш і різниці
Поміж містом та селом!..

Хоч директор був і новий
І в житті набачивсь див,
Та й його умілим словом
Поцілуйко захопив.

Після зборів добровольці
Записались на село.
Тільки нашого промовця
В тому списку не було.

— Як же так? — спитав
                   директор. —
Кращих треба ж нам туди! —
Відповів йому коректно
Поцілуйко, як завжди:

— Так і єсть воно, як бачте,
Це найкращі люди в нас!..
— А чому ж тоді, пробачте,
Я не бачу в списку вас?

Піднялись в промовця брови
У передчутті біди:
— Ви про мене? Що ви, що ви!..
Не підходжу я туди.

Якщо чесно вам сказати,
Кращий мене Стах Моргун...
По натурі я — оратор...
Коли хочете — трибун!

Ми в суспільстві для окраси —
Самородки, так сказать,
Наше перше діло — маси
В рукопашну підіймать!..