Вовк і Ведмідь

— Ведмедю! Що це за порядки?
Проходу в лісі не дають мені.
Зайці сміються, мов дурні!
А ще як повернуся задки —
То чую глум і свист.
— Ну-ну, кажи ясніше, Вовче!
— Їжак мене ганьбить! Розказує щоночі
Байки про мене, ніби той артист.
Недавно плів, що коней я лякаю.
Таке мале, а кирпу гне,
Неначе він подужає мене!
— Ну й ну! — Ведмідь озвався. — Знаю
Цього нахабу Їжака.
Ось я йому голки повириваю,
І він прикусить язика!
Вовк весело вертається в діброву:
«Що не кажи — з Ведмедем жить чудово!
Хай начувається Їжак!»
Ведмідь же думав так:
«Розперезався ти, Вовчище!
Тож по загривку дати... Так, пора!
В ім’я добра.
Але... тоді Їжак підніме носа вище
Та ще мене
Єхидно шпигоне!
Е, ні! Цього не буде!
Сховається Їжак, мов у багно карась, —
Хай десь, когось він критикою судить,
Мене ж бо — зась!»