Ворона і Лисиця

Ворона всілась на ялиці,
Задумалась і каркнула з нудьги:
— Немає сиру! З’їли вороги!
Чорти взяли б оту Лисицю! —
Аж тут і злодійку побачила здаля.
Стоїть кума, хвостом виля,
Немов від сорому не може слова мовить…
Ворона гав не ловить,
Гадає: ні, тепер дурних нема!
— А йди сюди, кума!
Мене ти провела безкарно!
Але чекай:
У тебе совість є? Робити ж так негарно!
То краще борг віддай!
— Та я ж оце і йду тебе шукати,
Щоб сир віддати.
Ось на — бери! —
Ворона — каменем згори.

...Поснідала Вороною Лисиця
І весело пішла води напиться.
Чом не радіти їй, коли
Тих дурнів часом хоч соли!