Скринька

Була ця Скринька кращого з майстрів.
Орнаментом оздоблена народним.
Приваблювала сяйвом благородним,
І вид її серця і душі грів.
Мудрій до Скриньки підлетів
І хоч свого не вихваляв уміння,
Хоч і приховував уміло нетерпіння,
Одначе щось поставив на меті.
І там натискує, і тут,
І гладить верх, і знизу стука,
Обмацує ребро, і заглядає в кут —
Не піддається хитра штука!
Але ж він був мудрець!
Здадася Скринька, хай їй грець!
Відкрила скарби Мудрію за творчі муки.
І той зиркнув туди-сюди.
Мерщій у Скриню руки
І... замітать сліди!
Отак воно в житті буває:
Один і без секрета Скриньку не чіпає,
А в іншого така рука,
Що краде навіть з-під замка!