Щука і Рак

Зубаста Щука у Дніпрі
Поживу жадібно ковтнула
І раптом... Лишенько! Відчула
Гачок, що був на бубирі.
Засумувала, недотепа,
Від болю гнеться сяк і так...
А це здаля примітив Рак:
— Ти що, потрапила в халепу?
Здається, ніби й Щука та ж,
Та де подівся твій кураж?
— Не знаю. Сумно стало жити.
І воду цю набридло пити.
Отож я і складаю план
Свого турне за океан...
— Е, не мудри! Я бачив, що ти з’їла!
Тож на Дніпро не нарікай,
Бо це наш рідний край,
Життя, любов і сила!
А вже як дома розуму бракує,
Ніяка заграниця не врятує!