Претензійна Клепка

Дубова Клепка зовсім підгнила
І дуже від води набухла:
— Я довго з вами, сестроньки, жила.
Уже й набридла тіснота ця тухла.
А долею ж призначено мені
Не наживати болі ревматичні —
Минуть я маю склепи обласні
І жити у теплі столичнім.
Як те і личить мудрій голові.
Отож прощайте, Клепки рядові, —
Іде Господар обручі збивати,
Пора мені в столицю вирушати.
Господар добре діло знав:
Нову поставив клепку, а старою,
Яку від гнилі обтесав,
Підпер тинок біля копиці гною.

Мораль із байки
Самі собі, напевно, виведуть зазнайки.