Оказія

На землю ніч накинула мішок.
Не видно ані лісу, ані хаток.
Сірко не погуляти вийшов на лужок,
Ні — стерегти ягняток.
Кругом отари обійшов.
Спокійно все. Та ось — знайомий запах.
Сірко на сполох: — Гав! Агов!
— Тс-с! Не кричи! — хтось аж присів на лапах.
— Як — не кричи?! А ти хіба не Вовк?
— Та я-то Вовк, але у мене діло:
Давай на двох
По-дружньому баранчика розділим.
— Ти що, здурів? Мені таке казати!
— А що такого? Хто це буде знати?
— Геть звідси, бо гукну людей! —
Вовк миттю зник з очей.
Але, тікаючи, погрожував Сіркові:
— Я Леву розкажу! Це та йому відмовив!
А він за це
Здере із тебе шкуру і мясце!

І що б ви думали? Зазнав Сірко наш кари:
Уже
Не стереже
Отари.