Струмок вперед дорогу пробивав. Зустрів Калюжу і спитав: — Чи приймеш ти мене до себе? — А, знаю вас! Таких не треба! Заллєш мої багнисті береги, Зелену воду зміниш на прозору… Ні, доки ми не вороги, Котись подалі, в синє Море! А Море… ген, не день вплива й не два. Та вже ж струмок пробився крізь ліси і гори: — Мене та приймеш, Море? — Давай, голубчику, давай! Мізерність і чванлива і пихата, А Велич і проста і мудрістю багата.
