Горобчик і Ворона

Горобчик рано на зорі
Прокинувсь: — Цінь-цвірінь, Вороно!
Де ж твій роман про Снігурів?
— Пишу...
— І як же?
— Кар-р-коломно!
Ще р-рік і кра-апка! Ну, а ти
З поемою дійшов мети?
— Я... цінь-цвірінь... часу не маю.
Поему б написав, та хай їй біс!
Я ж не сиджу, як ти! Літаю
То в поле, то на луг, то в ліс.
У творчому відрядженні, з натури
Пишу я вірші. Все в душі співа…
— А не болить від шуму голова?
— Ні! Я пишу... цінь-цінь... мініатюри!
А це не те, що твій роман.
Сидіть роками — чи й не-перспектива!
Я... Цінь-цвірінь... чи сонце, чи туман...
Зліпив і видаю. Хіба не диво?
За тиждень книгу нацвірінькав я
На заздрість Солов’ям.
— Та нацвірінькать можна цілі гори,
Читала я ці гороб’ячі твори.