Гороб’ячі жарти

— Ви чули? — цвірінчав Вороні Горобець, —
Наш Соловей, уславлений співець,
Учора на концерті
Так осоромився — звів соло нанівець!
Тепер з ганьбою житиме до смерті!
— Кра! Кра-ах кар’єрі співака! —
Ворона каркнула, звернувшись до Шпака. —
Та іншого кінця я й не чекала,
Бо добре отого нездару знала!
— Не каркай! — відгукнувся Шпак. —
Події розгорталися не так,
Як Горобець від заздрощів цвірінька.
Була заминка!
І то винити треба не співця,
А Горобця.
Як тільки Соловей почав руладу,
Цей жевжик впав зненацька на естраду!
Не знаю, чи на гілці задрімав,
Чи, може, зуб на Соловейка мав...
— Та ні, неправда це! То я пожартував!
— Ага, хороші жарти!
Чом не ганьбиш себе, Ворону чи Сову?!
А втім, я бачу, скільки не живу:
Не ганять тих, хто заздрощів не вартий!