Дві совісті

З комори хтось поцупив сало.
А може, й Комірник його прибрав...
Але громаді так сказав:
— Прожив на світі я чимало!
Повірте, люди, не брешу,
По совісті кажу:
Кіт сало з’їв! Бо він мишей не ловить!
А до чужого має рот здоровий!
Навіщо нам Котисько-супостат?
У шию гнати клятого Кота! —
Громада мовила: — Прогнати! —
Тут Комірник побіг Кота шукати:
— О Котику! Велике горе!
Чи є людській підлоті край?
Тебе прогнали із комори
Громадою. Та пам’ятай:
В людей частенько совісті немає,
А друга друг не забуває!
І я тобі завжди допоможу, —
По совісті кажу!

О совість! Стурбувала ти мене:
У ноги вклониться, а за п’яту кусне!