Грім над степом

Над Степом спека, духота.
У млосній далині маячать осокори.
Здається, все заснуло на ту пору.
Та раптом вітер наліта
І хмари підійма з-за обрію кошлаті,
І пилюгу здіймав на ходу.
І вже над Степом — грізні перекати,
То Грім гримить: — Ти чуєш? Я іду!
— Та чую! Жду тебе і не діждуся!
Жаданий голос твій! — відгукується Степ, —
Нарешті я води нап’юся,
А то засох, порепався, затерп.
Але стривай, чому проходиш мимо?
Знов спека за тобою йтиме...
Навіщо ж ти гримів, коли дощу не дав?!

Без грому проживем. А без дощу — біда!