Наклюкався Хома й по тому Ледь приплуганився додому. Зайшов у двір — і лобом в грушу бах! Аж запалало полум’я в очах. Як заволає лютим звірем Та у сарай, та — за сокиру!.. Спасибі, втрутилась дружина, А то б даремно постраждала деревина. . . . . . . . . . . . . . . . . Ми уподібнюємось часом теж Хомі: На інших згоним злість, де винні лиш самі.
