Мартин Порядкував на виставці картин. Полотна оглядав, обмацував руками... І раптом вздрів на одному маленьку пляму. Він наказав: — Це полотно негайно зняти И ніколи більш не виставляти! — Чому? — хтось заперечив сумовито, — Написано ж талановито... — Що ж, мабуть, в ньому є зерно, — Мартин скрививсь, — та заплямоване воно. — І набундючивсь, як Індик (До заперечень він не звик). . . . . . . . . . . . . . . . . . Такий, в душі знайшовши цяточку єдину, Готовий перекреслити людину.
