Гороб’ячі заздрощі

— Чи Соловей той народився у сорочці, —
Цвірінькав Горобець руденькій Квочці, —
З весни там трохи покричить;
                                        тьох-тьох, гала-бала —
Вже й честь йому, й хвала!
А тут, як проклятий, горланиш день у день —
Тріщить горлянка від отих пісень!
Ні влітку, ні зимою спокою не знаю,
А що за це я маю?
— Тут ні при чому, голубе, сорочка, —
Озвалась Квочка. —
Перечувала я,
Що в Солов’я
В столиці є рука.
Того йому і честь така.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А спробуйте сказать тим заздрісникам в очі,
Що в співака —
Талант, а не рука,
Вони і слухати не схочуть.